Стаття розкриває бачення щодо переселенців у кривому Розі відомої журналістки.

Ми часто беремо інтерв’ю в людей що покинули свої домівки.  Розпитуємо про них, їх проблеми, настрої, адаптацію. І майже ніколи не питаємо у тих, хто з ними працює. Я сьогодні мала дуже цікаву розмову, з моєю колегою, журналісткою Дашею з Кривого Рогу. Даша працює у журналістиці уже більше 2-х років, з них пів року на міському телебаченні. Вона редактор відділу інформації.  У неї багато досвіду журналістської роботи на тему внутрішньо переміщених осіб. Тому і тема нашої розмови,  тонка, небезпечна, і надактуальна - переселенці. 

-    Дашо, а скільки у вас в місті загалом людей що переїхали з зони АТО?

-         10 тис. Є сім’ї, діти, різні. Всі приїжджають хвилями. Є багато студентів, адже Донецький університет Туган-Барановського наразі дислокується у Кривому Розі.

Також велика кількість пов’язана з тим, що є мобільне містечко, що вміщає 500 сімей, зі всіма комунікаціями. Це спільна робота України з Німецькою компанією.

-         Чому взялися писати про переселенців?

-         Хто як не жінка відчує душевні переживання. Спершу ти журналіст, потім все інше. Немає тем, на які ми не можем не писати.

-         З яких джерел ти береш інформацію, кому довіряєш готуючи матеріал? Чи пам’ятаєш першу роботу пов’язану з темою переселенців?

-         Це було ще коли я працювала в районній газеті. Це був матеріал про першу переселенку, яка народжувала дитину в нас. ЇЇ теж звати Даша.  Ми прийшли до неї в гості, слухали її розповідь, про те, що вона все залишила. Про її чоловіка, який на жаль, зараз не поруч. Про її переїзд на 8-му місяці. Про те, що їхати не хотілось….

-         Що ти відчувала?

-         Складно. Складно задавати питання. Витримати ту грань, на якій  їй було б комфортно. Це було бережне інтерв’ю.

-         Яка тема вам стала найближчою з усіх ваших робіт щодо переселенців?

-         Це не тематика, що  має бути сенсацією. Мені найближча стала робота про волонтера, ща забирав жінку-породіллю з пологового будинку і подарував їй та малюку  свято.

-         Чи є друзі, знайомі з проросійськими настроями?

-         Так, є  доволі близькі, а є просто знайомі. Але пояснювати їм щось – це як горохом об стіну. З просто знайомими- просто намагаюсь не спілкуватись. Немає сенсу.

-         А чи є друзі власне переселенці?

-         Ні.

 -         Як твоя сім’я ставиться до переселенців?

-         Не обговорюємо. Але вони скептичні до людей з проросійськими настроями.

-         А чи знаєш ти особисто таких людей?

-         Так, хоча це не герої моїх сюжетів і матеріалів.

-         Чи грають вони погоду в місті?

-         Так, дуже. Був випадок, влітку в гуртожитку студенти – переселенці вивісили російський триколор. Їм тоді пояснили, що так неможна.

-         Тема дітей-переселенців. Чи відомо тобі про їх адаптацію, в садочках, школах, у дворі?

-         Спершу ставлення завжди насторожливе. І це нормально, адже навіть звичайний новачок в колективі, зажди насторожливе. А про діток переселенців це ще й незвично. Їх  часто розпитують. Ставлять питають чи можна те чи інше спитати. Діти дуже відкриті. І легко про це говорять.

-         Війна яка триває наразі на Сході, зачіпає родини по всій Україні. Але все ж таки, якби війна прийшла в твоє місто ?

-         Не думали. Правда були пропозиції від родичів з Росії переїхати. Но ми це навіть не обговорювали.

-         І насамкінець, Дашо, що ви можете порадити людям, що покидають свої домівки?

-         В нашому місті є багато волонтерських організацій, благодійних фондів. Є різні програми адаптації, арт-терапії, працює міський штаб допомоги переселенцям. Не потрібно сидіти в своїй шкарлупі. А виходити і щось робити. Навіть теж питання роботи. Завжди має бути індивідуальний підхід, консультація. Адже є ті, яким завжди все не так, завжди погано. Вони просто не шукають можливостей.

-         Що ви хочете порадити нам, журналістам?

-         Навіть коли закінчиться збройний конфлікт, проблема переселенців не зникне. І потрібно буде далі писати про них, не забувати.

-         Дашо щиро дякуємо тобі за таку щиру розмову, і мир нам всім.

При комментировании материалов сайта соблюдайте правила общечеловеческой этики Понравился материал? Поделитесь с друзьями